Інноваційні педагогічні технології в сучасній дошкільній освіті

Розвиток науки і техніки сприяв появі нових форм навчальної комунікації, новітнім методам розв'язання освітніх завдань. З огляду на це роль вихователя набула нової якості. Він розвиває пізнавальні якості дошкільника, його життєву компетентність у різних соціальних інституціях. Водночас відбувається еволюція змісту, форм і методів навчання, яка спонукає до розробок і впровадження нових новітніх освітніх технологій. Досвід показує, що все нове із часом стає традицією і що традиції утверджує соціум, а новаторами виступають яскраві особистості реформаторського типу. На сучасному етапі все очевиднішим стає те, що традиційна освіта, орієнтована на передавання знань, умінь і навичок, не встигає за темпами їх нарощування. Специфічними особливостями інноваційного навчання є його відкритість майбутньому, здатність до передбачення на основі постійної переоцінки цінностей, налаштованість на конструктивні дії в оновлюваних ситуаціях, основою яких є інноваційні педагогічні технології. Інноваційні педагогічні технології в педагогіці пов'язані із загальними процесами у суспільстві, глобальними проблемами, інтеграцією знань і форм соціального буття.

Інноваційні педагогічні технології розглядають не тільки як налаштованість на сприйняття, продукування і застосування нового, а насамперед як відкритість. Вони забезпечують умови розвитку особистості, здійснення її права на індивідуальний творчий внесок, на особистісну ініціативу, на свободу саморозвитку.

Інноваційні педагогічні технології мають гуманістичну спрямованість у системі освіти, зумовлену співіснуванням і складними взаєминами в науковій педагогіці й педагогічній практиці традиційної наукової педагогіки. Вони належать до системи загального наукового і педагогічного знання. Виникли і розвиваються на межі загальної інноватики, методології, теорії та історії педагогіки, психології, соціології і теорії управління, економіки освіти. Інноваційні педагогічні технології є однією з домінуючих тенденцій розвитку людства.

Інноваційні педагогічні технології є специфічними і досить складними, потребують особливих знань, навичок, здібностей.

Інноваційні педагогічні технології в системі освіти засвідчують якісно новий етап взаємодії й розвитку науково-педагогічної та педагогічної творчості і процесів застосування її результатів. Складність, багатогранність педагогічної діяльності є чинником, що відкриває простір для багатьох педагогічних технологій, динаміка продукування яких постійно зростає. Широкий спектр, багатоваріантність педагогічних технологій зумовлюють необхідність їх класифікації. Найдосконалішою серед багатьох вважають класифікацію, за якою педагогічні технології згруповано за різноманітними системними та інструментально значущими ознаками. Відповідно в сукупності педагогічних технологій виокремлено:
1. За рівнем застосування:
— загальнопедагогічні (стосуються загальних засад освітніх процесів);
— предметні (призначені для вдосконалення викладання окремих предметів);
— локальні та модульні (передбачають часткові зміни педагогічних явищ).

2. За провідним чинником психічного розвитку:
— біогенні (провідна роль належить біологічним чинникам);
— соціогенні (переважають соціальні чинники);
— психогенні (провідна роль належить психічним чинникам).

3. За філософською основою:
— матеріалістичні та ідеалістичні;
— діалектичні та метафізичні;
— наукові та релігійні;
— гуманістичні й антигуманні;
— антропософські (грец. anthropos — людина і sophia — мудрість) і теософські (засновані на вченнях про всезагальний абсолют, божественну суть усіх речей);
— вільного виховання та примусу тощо.

4. За науковою концепцією засвоєння досвіду:
— асоціативно-рефлекторні (в основу покладено теорію формування понять);
— біхевіористські (англ. behavio(u)rism, від behavio(u)r — поведінка) (за основу взято теорію научіння);
— розвивальні (ґрунтуються на теорії розвитку здібностей);
— сугестивні (засновані на навіюванні); — нейролінгвістичні (засновані на нейролінгвістичному програмуванні); — гештальттехнології (нім. Gestalt — цілісна форма, образ, структура і технологія) та ін. (засновані на психотерапевтичному впливі).

5. За ставленням до дитини:
— авторитарні (засновані на чіткій надмірній регламентації);
— дидактоцентристські (центровані на навчанні);
— особистісно-орієнтовані (гуманно-особистісні, технології співробітництва, технології вільного виховання).

6. За орієнтацією на особистісні структури:
— інформаційні (формування знань, умінь, навичок);
— операційні (формування способів розумових дій);
— емоційно-художні й емоційно-моральні (формування сфери естетичних і моральних відносин);
— технології саморозвитку (формування самоуправляючих механізмів особистості);
— евристичні (розвиток творчих здібностей);
— прикладні (формування дієво-практичної сфери) технології.

7. За типом організації та управління пізнавальною діяльністю:
— структурно-логічні технології навчання (поетапне формулювання дидактичних завдань, вибору способу їх розв'язання, діагностики та оцінювання одержаних результатів);
— інтеграційні технології (дидактичні системи, які забезпечують інтеграцію різнопредметних знань і вмінь, різних видів діяльності на рівні інтегрованих курсів, навчальних тем, навчальних проблем та інших форм організації навчання);
— ігрові технології (ігрова форма взаємодії педагога і дітей, яка сприяє формуванню вмінь розв'язувати завдання на основі компетентного вибору альтернативних варіантів через реалізацію певного сюжету). В освітньому процесі використовують театралізовані, ділові, рольові, комп'ютерні ігри, імітаційні вправи, ігрове проектування та ін.;
— комп'ютерні технології (реалізуються в дидактичних системах комп'ютерного навчання на основі взаємодії «вчитель — комп'ютер — учень» за допомогою інформаційних, тренінгових, розвивальних, контролюючих та інших навчальних програм);

— діалогові технології (пов'язані зі створенням комунікативного середовища, розширенням простору співробітництва на суб'єкт-суб'єктному рівні: «учень — учитель», «учитель — автор», «учень — автор» та ін.);
— тренінгові технології (система діяльності щодо відпрацювання певних алгоритмів навчально-пізнавальних дій і способів розв'язання типових завдань у процесі навчання — тести, психологічні тренінги інтелектуального розвитку, розв'язання управлінських задач).

Педагоги-практики розробляють авторські технології, які поєднують у різних варіантах елементи апробованих технологій. Як правило, всі вони зорієнтовані на реалізацію змісту і досягнення мети різнорівневого і різнопрофільного навчання.

Вихідним матеріалом для розроблення технології є теорії, концепції. Багато педагогічних технологій мають у своїй основі такі концепції засвоєння соціального досвіду:

1) асоціативно-рефлекторне навчання, у межах якого розроблена теорія формування понять;
2) теорія поетапного формування розумових дій, згідно з якою розумовий розвиток (як і засвоєння знань, умінь, навичок) відбувається поетапно, спрямовуючись від «матеріальної» (зовнішньої) діяльності у внутрішній розумовий план;
3) сугестопедична концепція навчання, яка обґрунтовує комплексне використання у навчальних цілях вербальних і невербальних, зовнішніх і внутрішніх засобів сугестії (навіювання), що сприяє надзапам'ятовуванню;
4) теорія нейролінгвістичного програмування (НЛП), що розглядає процес навчання як рух інформації через нервову систему людини;
5) теорії змістового узагальнення, в основу яких покладено гіпотезу про провідну роль теоретичного знання у формуванні інтелекту дитини.

На основі однієї теорії навчання можуть вибудовуватися різні технології. Так, асоціативно-рефлекторна психологічна теорія породила варіантні технології навчання, які по-різному поєднують слово і наочність. Теорія проблемного навчання покладена в основу технологій, що розвивають творчі здібності, пізнавальну активність, інтерес, самостійність особистості.

Водночас побудова на одній теорії, концепції кількох технологій навчання не є свідченням їх ідентичності. Вони завжди будуть відрізнятися за кількісними і якісними параметрами. У зв'язку з цим важливо мати цілісну систему засобів опису педагогічних технологій, враховуючи, що кожна з них містить концептуальний, змістовий та процесуальний аспекти.

Наука пропонує великий вибір освітніх технологій, але не кожна з них може бути використана в роботі з дітьми дошкільного віку. 

Перелік інноваційних технологій та методик у галузі дошкільної освіти

Спадщина Софії Русової.

Автор – Русова С.

Суть технології. Вченою обґрунтовано умови гармонійного виховання у ДНЗ: виховання повинно бути індивідуальним, пристосованим до природи дитини, національним, відповідати соціально-культурним вимогам часу, вільним, незалежним від тих чи інших урядових вимог, вибудовуватись на ґрунті громадської організації. Принципами побудови українського ДНЗ повинні бути: гуманізм, демократизм, науковість, національний дух. Їх реалізація забезпечуватиме етнізацію особистості, входження дитини у духовний світ і традиційне життя українського народу, плекання національної та загальнолюдської культури.

Педагогіка М. Монтессорі (“Будинок вільної дитини”)

Автор – Монтессорі М.

Суть технології. Створення предметно-просторового середовища, у якому дитина зможе найповніше реалізувати свої природні здібності та задатки. Діяльність дитини повинна бути вільною та самостійною. Педагог використовує у роботі самонавчальні засоби – матеріали, з якими вихованець працює, наслідуючи педагога, діючи за зразком, а потім самостійно приступає до їхнього виконання. Індивідуалізація розвитку дошкільників реалізується через взаємодію з матеріалами, з урахуванням права вибору дітей, природних потреб та вікових особливостей.

Вальдорфська педагогіка.

Автор – Штайнер Р.

Суть технології. Стрижнем педагогіки є принципи індивідуального підходу, свободи у вихованні, питання режиму дня й ритму року. Вальдорфська школа функціонує на засадах самоуправління, що характеризується відсутністю вертикальної структури влади, підпорядкування. Основним завданням ДНЗ є догляд за органами чуття дитини. Цьому сприяє обладнання й організація роботи дошкільного навчального закладу, який функціонує як велика сім'я. Ігри й заняття постійно чергуються, створюючи сприятливі для дитини ритми самостійних та організованих занять. Дитина вчиться відкривати існування власного внутрішнього світу, центром якого є сім'я – батьки й дитина.

Система освіти “Довкілля”.

Автор – Ільченко В.

Суть технології. Система освіти “Довкілля” формує цілісну свідомість людини, яка здатна брати відповідальність за своє майбутнє та майбутнє рідної землі, народу, виховує ціннісне ставлення дитини до себе, до світу, що ґрунтується на почутті любові до навколишньої дійсності, “совісті” – намаганні почути звуки кожної живої істоти, зрозуміти її, щоб жити у злагоді із собою, природою. Програма “Довкілля” як дидактична система викладання предметів природничого циклу альтернативна до традиційного підходу.

Діагностична методика Т.О. Піроженко “Мовленнєве зростання дошкільника”.

Автор – Піроженко Т.О.

Суть технології. Пропоновані параметри мовленнєвого становлення дошкільника представлені з позицій комунікативного підходу до розвитку засобів мовлення. Принциповою позицією цього підходу є твердження про те, що міжособистісна взаємодія – основа взаєморозуміння. Неможливо зрозуміти іншу людину поза особистісних контактів з нею. Мета і результат мовної взаємодії – розуміння – відбувається лише за умови, коли реалізуються міжособистісні відносини між людьми. Комунікативний підхід до діагностики розвитку мовлення розглядає дитину як активного й ініціативного учасника соціальної взаємодії, в якій дошкільник має не лише засвоїти суспільний досвід (мову), але й щоразу самостійно застосовувати засвоєне, робити свій власний вибір адекватних до ситуації засобів спілкування, нарешті, створювати свої власні засоби для реалізації мети взаємодії. Через те, в комплексному підході такою важливою є саме діагностика (і своєчасне формування!) потреб, мотивів спілкування, інтересів, бажань, ціннісних орієнтацій, пов'язаних із людиною. Координати “людина” та “її ставлення до інших” є найважливішими для мовленнєвого становлення дошкільника. Отриманий під час діагностики матеріал дає змогу охарактеризувати форми взаємин між дитиною і дорослим, допомагає визначати комунікативну спрямованість і готовність дитини до комунікації.

Технологія фізичного виховання дітей М.Єфименка (“Театр фізичного розвитку та оздоровлення дітей”).

Автор – Єфименко М.

Суть технології. Проведення фізкультурних занять у формі ігрових дійств. Форма фізичної активності дітей – горизонтальний пластичний балет (“пластик-шоу”), що поєднує музичність, хореографічність, естетичність дійства. Його скорочені програми використовують як фізкультурні хвилинки, паузи, а також як розваги і свята. Ігрова взаємодія з дітьми реалізується в рамках ігрової теми як великої тематичної гри (макрогри), що триває протягом одного чи кількох занять. Спільна мета та сюжетна лінія містить кілька міні-ігор, ігор-вправ.

Технологія розвитку творчої особистості Г.Альтшуллера. Теорія розв язання винахідницьких завдань.

Автор – Альтшуллер Г.

Суть технології. Основне завдання – навчати дитину розв'язувати проблеми різного рівня складності з використанням винахідницьких завдань. Основна ідея технології полягає у тому, щоб переводити завдання з нижчого рівня складності на вищий. Для її успішної реалізації потрібно навчити дитину виявляти проблеми, з’ясовувати, чому легкі завдання розв'язуються просто, а важкі – складно. У роботі з дітьми дошкільного віку використовують колективні ігри, ігри-заняття, під час яких діти вчаться спостерігати навколишню дійсність, виявляти суперечливі властивості предметів, явищ, шукати відповіді на поставлені питання. Педагог орієнтується на вільний та самостійний вибір дитини – предмета, матеріалу, виду діяльності.

Методика використання схем-моделей для навчання дітей описовим розповідям.

Автор – Ткаченко Т.

Суть технології. За цією методикою для роботи використовується аркуш картону 45х30 см, поділений на шість квадратів (за кількістю характерних ознак предмета або об’єктів чи пір року, про які потрібно розповісти). Дітей навчають знаходити головні, суттєві ознаки предмета, відрізняти їх від другорядних. Навчаючи старших дошкільників складанню описових розповідей, використовують схеми-моделі. Діти вибудовують розповідь з дотриманням послідовності та параметрів, закладених у схемах: колір, форма, величина, матеріал, частини, дії. Використання схем при складанні описових розповідей допомагає дітям засвоїти порівняння предметів не в загальній формі – чим подібні, або чим відрізняються предмети, а диференціювати. порівнюючи предмети за формою, величиною, кольором тощо.

Методика використання схем-моделей у лексично-граматичній роботі.

Автор – Крутій К.

Суть технології. Розвиток у дітей словесно-логічного мислення, формування у них уміння користуватися основними логічними прийомами і операціями є одним із важливих завдань у процесі навчання старших дошкільників. Пропонується наступна схема ознайомлення дітей із предметами: 1) первинне ознайомлення з предметом і його назвою; 2) дослідження властивостей предметів: колір, відтінки, форма, розмір, звуки, шуми; співвідношення в просторі; вага; властивості поверхні; ритм; рух предмета; назва деталей предмета; 3) групування. Узагальнення і найпростіша класифікація предметів, формування родових і видових понять, наступна класифікація – диференціація родових понять; 40 розвиток елементів логічного мислення шляхом складання моделей, схем, коректурних таблиць разом із дітьми.

Особистісний розвиток дитини засобами взаємодії різних видів мистецтв.

Суть технології. Ця технологія залучає дитину до творчого пошуку, розвиває її здібності, творчий потенціал.

Поліхудожній розвиток дітей дошкільного віку в педагогічному процесі дошкільного навчального закладу.

Суть технології. Відбувається самоствердження дитини в найбільш значущій для неї сфері поліхудожньої діяльності (музичної, хореографічної, театралізованої, образотворчої).

Нова модель дошкільного закладу.

Автори – Заранська Н.Й., завідувач ДНЗ № 42, м. Львів; Савка М.М., директор Львівської міської дитячої громадської організації “Дитина”.

Суть технології. Створення нової моделі ДНЗ, спрямованої на всебічний розвиток дитини, формування основ її духовності засобами художньо-естетичного виховання. Диференціація освітнього процесу відповідно до індивідуальних здібностей, нахилів, інтересів та потреб кожного вихованця, виявлення талантів, створення якнайстаріших умов для їхнього розвитку, самовираження, самоствердження й самореалізації кожного індивіда.

Методика розвитку творчих здібностей на заняттях з малювання.

Автор – Шульга Л.

Суть технології. Діти зображають навколишнє тільки після емоційних зустрічей з ним у процесі спостереження, розгляду картин, слухання музики, читання, розповідання. Головне завдання організації зображувальної діяльності – виховання естетичних почуттів, а допоміжне – навчання технічним прийомам. Чим більше органів чуття беруть участь у сприйманні навколишнього, тим повнішими будуть уявлення, глибшим – пізнання.

Регіональна Програма розвитку Національної мережі шкіл сприяння здоров'ю.

Автор – колектив київського ОІПОПК.

Суть програми. Формування і розвиток у всіх суб'єктів навчально-виховного процесу культури здоров'я як цілісної категорії та створення у навчальних закладах умов, що її формують. Успішній реалізації мети Програми сприятиме виконання системи таких завдань: - координація діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, органів управління освітою всіх рівнів, медичних установ, обласного інституту післядіпломної освіти педагогічних кадрів, навчальних закладів, засобів масової організації, центрів практичної психології та соціальної роботи, громадських організацій та сім'ї щодо зміцнення здоров'я підростаючого покоління; - розробка та реалізація районних (міських) і локальних програм трансформації навчальних закладів у Школи сприяння здоров'ю; - проведення профілактичної, оздоровчої та еколого-валеологічної освітньої діяльності; - організація науково-методичного й інформаційного супроводу діяльності шкіл сприяння здоров'ю; - організація системної діяльності щодо підготовки та підвищення кваліфікації учасників реалізації Програми; - підготовка та проведення медичного, педагогічного, соціально-психологічного моніторингу, що сприятиме своєчасній оцінці ефективності реалізації здоров'язміцнювальних програм, а за необхідності – їх коригування, прийняття додаткових організаційних рішень.

Спадщина В.Сухомлинського.

Автор – В.Сухомлинський.

Суть технології. Основоположною у науково-теоретичних працях і практичному досвіді В.Сухомлинського є його філософсько-педагогічна система ідей та поглядів на дитину як на найвищу цінність. Педагогіка В.Сухомлинського - це педагогіка серця, дитиноцентризму й толерантності, яка базується на ідеї наближення навчально-виховного процесу до природи конкретної дитини. Педагог створив таку психолого-педагогічну систему, в якій усе зосереджено навколо дитини-людини, це педагогіка, побудована на утвердженні тієї філософської істини, що освіта, виховання й розвиток людини мають передбачати, передусім, утвердження гармонії розуму й серця. Уроки мислення сприяють розумовому, мовленнєвому, духовному розвитку дошкільнят і вихованню в них ціннісного ставлення до природи. Діти вчаться розуміти й любити її, починають дивитися на неї іншими очима, стають активними її захисниками. Розроблені педагогом основні норми моральної вихованості для дітей ґрунтуються на творчому використанні багатого потенціалу загальнолюдських моральних цінностей і є складовою частиною його цілісної педагогічної системи.

Методика навчання дітей читанню М.Зайцева.

Автор – М.Зайцев.

Суть технології. Російський психолог Микола Олександрович Зайцев розробив унікальну методику навчання читанню і лічби на основі оригінальних кубиків. Кубики різних розмірів заповнюються відповідним матеріалом, у залежності від складу (дзвінкі - залізячками; глухі - деревинками; "золоті", голосні - мідними монетками). До того ж за визначеними буквами закріплені певні кольори, які допомагають на асоціативному рівні запам'ятати основні правила фонетичного розбору.

Навчання спирається на сприйняття (зір, слух, тактильні відчуття, інтуїцію), мислення активну практичну діяльність дитини, розвиває її пізнавальні здібності. "Кубики Зайцева" дозволяють навчити дитину плавному складовому читанню, минаючи етап складового уривчастого читання, значно скорочують час оволодіння читанням цілими словами, закладають основи грамотного письма. Навчальний пакет містить у собі: кубики, таблиці, аудіокасету і керівництво для батьків.

Посібники Зайцева призначені для організації розвиваючого простору для дітей дошкільного і шкільного віку, що дозволяє бажаючим педагогам творчо підходити до готових програм, змісту освіти, способам подачі інформації (методам і прийомам); вносити в роботу елементи дослідницької діяльності; кардинально скорочувати час оволодіння навичками рахунку, читання, грамотного письма.

Система Зайцева дає прекрасну можливість для професійного росту вчителів, колективної творчості педагогів і дітей, формування цілісної неспотвореної системи поглядів. І діти, і дорослі при цьому зберігають фізичне і щиросердечне здоров'я (а часто і відновлюють його), тобто ставиться заслін багатьом проблемам і майбутнім хворобам, які ми звикли вважати природними в процесі навчання, таким, як проблеми зору, хребта, купи стресів і комплексів («дидактоневрозу») і, як результат, соматичні захворювання.

Методика навчання дітей раннього віку Глена Домана.

Автор – Глен Доман.

Суть технології. Глен Доман — американський лікар-нейрохірург, який займався розробкою системи реабілітації дітей з важкими порушеннями в роботі мозку. У цій програмі особлива увага приділена карткам з комбінаціями яскравих точок, зображеннями різних предметів, зі словами. Коли безнадійно хворі і відсталі діти почали не тільки наздоганяти, а й випереджати однолітків в інтелектуальному розвитку, з'явилася ідея використовувати цей метод у навчанні нормальних дітей. Глен Доман удосконалив свою програму, і вже понад півстоліття вона є однією з найпопулярніших в ранній педагогіці. Основний постулат методики: «Мозок росте тільки коли він працює». Тому з самого раннього віку дитячий мозок треба завантажити. Навчання за Доманом нагадує введення інформації в комп'ютер. З трьохмісячного віку дитині з певною частотою за кілька секунд демонструються картки з комбінацією картинка + слово або просто слово. З часом ці картки поділяються на тематичні серії. Такі заняття треба чергувати зі спеціальними фізичними вправами, адже розвиток мозку неможливий без належної рухової активності. Керуючись цими принципами, за твердженням автора, будь-яку дитину можна виховати генієм.

Розвиваючі ігри Нікітіних: кубики, гра типа „Танграм”.

Автори - Борис Павлович і Олена Олексіївна Нікітіни, класики вітчизняної педагогіки та автори ряду розвиваючих ігор для дітей.

Суть технології. Методики раннього розвитку дітей, в першу чергу, базуються на відповідних дитячих іграх. За методикою Нікітіних вони повинні включати в себе спільну діяльність дитини і батьків. Вони мають великий потенціал, тому що їх можна підлаштувати під себе, під свій рівень розвитку, під свої інтереси. Кожна «Нікітінська» дитяча гра надає можливість подумати над тим, що до неї додати, як її поліпшити; така варіативність завдань заздалегідь продумана, адже вона спрямовує дитину до творчої роботи. В основному ці ігри мають форму головоломок, направлених на розпізнавання і добудови образів, інакше кажучи, на розвиток логічного і творчого мислення. Кожна гра по методиці Нікітіних є набором завдань, вирішення яких дитина шукає за допомогою кубиків (кубики Нікітіна), квадратів з картону, деталей з конструктора і т.д. Завдання, які ставляться перед дитиною, мають різну форму: у вигляді інструкції, креслення, моделі. Таким чином дитина знайомитися з різними способами передачі інформації. Завдання задаються за принципом від простого до складного і мають дуже широкий діапазон.

Педагогіка Амонашвілі.

Автор – Ш.Амонашвілі.

Суть технології. Система виховання та навчання за Ш.Амонашвілі – це "педагогіка цілісного життя дітей та дорослих", яка будується на началах гуманності й віри в дитину, вихованні творчістю і співпрацею педагогів із дітьми, де в якості педагогів розуміються також батьки. Гуманна педагогіка є педагогікою дисципліни, любов до дитини не може шкодити їй. За Амонашвілі, дітям необхідно пропонувати такі справи, за які вони можуть братися не колись, а зараз же, і перші кроки мають приводити їх до перших успіхів, а не невдач. На думку педагога-новатора, головне у навчанні – це заохочувати дітей до власного пошуку, власного шляху пізнання світу, необхідно вчити їх самостійності, готувати до дорослого життя. В цьому і полягає роль і обов’язок вчителя та вихователя. Моральною основою дитячої кооперації в системі Ш.Амонашвілі є здатність радіти успіхам інших, готовність прийти на допомогу, причому не тільки в межах свого колективу: старші діти допомагають молодшим, беруть над ними шефство. Цікавими методичними новаціями у цій концепції є: - скасування оцінок за навчання у балах;
- недопустимість порівняння дітей між собою („він у нас найрозумніший, беріть із нього приклад”); - навчання одразу на кількох доступних дітям рівнях, наприклад, читання можливе від знайомства з буквами для одних до біглого читання для інших; - співучасть дітей у побудові занять, у складанні завдань, утворенні власного підручника, в плануванні відповідей.

«Психологічна готовність дитини до навчання»

   Сім’ю майбутнього першокласника чекають серйозні зміни – дитина готується вступити до школи. І багато в чому успішність дитини залежить від правильної батьківської позиції. Саме в першому класі і діти і батьки складають свій перший іспит, який може визначити всю подальшу долю дитини, адже поганий шкільний старт часто стає першопричиною всіх майбутніх невдач.
   Дехто з батьків вважає, що дитину можна підготувати дуже швидко перед самою школою, посилено займаючись. Але це рішення не можна вважати правильним, тому що така «швидка підготовка» може сприяти психологічному перевантаженню дитини. Саме тому завдання батьків, в міру своїх сил і можливостей, намагатися підготувати дитину до школи – заздалегідь, щоб поліпшити їй подальше навчання та попередити шкільну неуспішність.
   Важливо, щоб дитина йшла до школи готова фізично, але не менш важлива готовність психологічна.
Складовими психологічної готовності є:
- особистісна;
- вольова;
- інтелектуальна.
   Особистісна готовність – мотиваційна і комунікативна – виявляється у відношенні дитини до школи, до навчання, до вчителя і до самого себе. У дітей має бути позитивна мотивація до навчання в школі. (Мотивація – це внутрішня спонука щось робити.)
   Як правило, всі діти хочуть йти до школи, сподіваються бути хорошими учнями, отримувати гарні оцінки. Але приваблюють їх різні чинники.
   Одні говорять: «Мені куплять портфель, форму», «Там навчається мій друг»…Проте, це все зовнішні прояви. Важливо, щоб школа приваблювала своєю головною метою – навчанням, щоб діти говорили: «Хочу навчатися читати», «Буду добре вчитися, щоб, коли виросту, стати…»
   Визначити мотивацію дитини щодо навчання можна за допомогою вправ – ігор. В кімнаті, де виставлені іграшки, дитині пропонуєте їх роздивитися. Потім сідаєте разом з дитиною і читаєте казку, яку раніше не читали. На найцікавішому місці зупиняєтесь і запитуєте, що хоче дитина: слухати казку далі чи гратися іграшками. Висновок такий: якщо дитина хоче йти гратися – у неї переважає ігровий мотив. Діти з пізнавальним інтересом хочуть слухати казку далі.
   Формуванню мотиваційної готовності сприяють різноманітні ігри, де активізуються знання дітей про школу. Наприклад: «Збери портфель», «Я йду до школи», «Що у Незнайка в портфелі». Отже мотиваційна готовність – це бажання дитини прийняти нову для неї соціальну роль. Для цього важливо, щоб школа подобалась своєю головною метою – навчанням.
   Особистісна готовність включає в себе і вміння спілкуватися з однолітками та вчителями і бажання бути доброзичливими, не проявляти агресії, виконувати роботу разом, вміти пробачати.
   Емоційно – вольова готовність – включає в себе вміння дитини ставити перед собою мету, планувати свої дії, оцінювати свої результати, адекватно реагувати на зауваження.
   Дитину чекає нелегка напружена праця. Від неї будуть вимагати робити не тільки те, що хочеться, а й те, що треба: режим, програма. Діти 6-ти років, які психологічно готові до школи, здатні відмовитися від гри і виконати вказівку дорослого.                                                                          

                   Художньо-естетична діяльність дітей дошкільного віку 

   Дошкільний вік – час активної соціалізації дитини, розвитку спілкування з дорослими та однолітками, пробудження моральних та естетичних почуттів, входження в культуру.
   Ефективним шляхом всебічного гармонійного розвитку особистості є залучення дошкільників до художньо-естетичної діяльності, яка включає зображувальну, музичну, театралізовану, художньо-мовну діяльність. Ці види діяльності виконують функцію позитивно-емоційного збагачення, викликають емоції радості, захоплення, натхнення, витісняють тривожність, напругу, почуття безпорадності. 
   Художньо-естетична діяльність задовольняє гостру потребу дітей у самовиявленні і є одним із найулюбленіших занять. У цьому виді діяльності дошкільники виявляють високу зацікавленість і, що важливо, невелику стомлюваність. Ці фактори позитивно впливають на емоційний стан, загальний психічний розвиток дитини і разом з тим ця діяльність – є засобом всебічного розвитку дитини.
   Психологи виділяють у художньо-естетичній діяльності ряд компонентів, тісно пов’язаних між собою: мотиваційний, цільовий, операціональний. Художньо-естетична діяльність вимагає наявності у дітей чітких образних уявлень предметів та об’єктів, які вони намагаються зобразити. Ці уявлення формуються на основі сприймання. При цьому сприймання повинно бути емоційно-естетично забарвленим. Дослідження та практика показують, що таке сприймання треба розвивати в дитині з раннього віку, сама вона не може опанувати образним естетичним сприйманням без спрямованого керівництва дорослого. Важливим компонентом діяльності є операції – засоби здійснення діяльності. Без опанування ними неможливо створити зображення. Діти набувають досвід зображення, але набувають його, як правило, не стихійно, а в процесі систематичного навчання під керівництвом дорослого. Засвоєння основних засобів здійснення діяльності надає дитині можливість діяти вільно та самостійно. Усвідомлення дитиною того, що вона може зобразити різні предмети, відтворити сюжет казки та ін. надихає її, викликає бажання малювати, ліпити, співати, створює гарний настрій і навпаки, неуміння викликає негативні емоції, пригнічує прагнення до художньої діяльності. Дитина відмовляється від таких занять, а вихователі втрачають важливий засіб всебічного виховання дитини, розвитку її творчого потенціалу.
   Одним із центральних завдань виховання дітей у художньо-естетичній діяльності є розвиток у них елементів творчості. Дитяча творчість – перша ланка розвитку творчої діяльності, в якій дитина виявляє своє розуміння довкілля, своє ставлення до нього. Це допомагає дітям розкрити їх внутрішній світ, особливості сприймання та уявлення, інтереси та здібності. 
   Організація художньої діяльності дошкільників є одним із засобів розвитку індивідуальних потенційних можливостей кожної дитини, формування творчих здібностей. Від того, наскільки сприятливими є умови для прояву дітьми нахилів до того чи іншого виду художньої діяльності, залежить можливість своєчасного виявлення і розвитку дитячих здібностей, формування елементів творчості.
   Творчі здібності формуються у дітей поетапно. На початковому етапі здійснюється нагромадження знань та художніх вражень, набуття вмінь та навичок, що є необхідним для самостійної художньої діяльності. І лише на подальшому етапі стає можливим виникнення творчого задуму, пошуку художніх засобів.
   Позитивні емоції посилюються, якщо вихователь організує практичне застосування дитячих робіт. Знання того, що краща робота може стати прикрасою, подарунком малюкам, експонатом виставки, стимулює дітей виявляти ініціативу, старанність, викликає бажання принести користь людям.
   У розвитку творчої активності велику роль відіграє предметне середовище, що оточує дітей. У збагаченні дітей художніми враженнями вихователю допомагають картини, діафільми, друковані посібники, твори прикладного, декоративного мистецтва, фотоальбоми. Ця група матеріалів потребує обов’язкової участі дорослого на тому етапі, коли дітей знайомлять з ними. Навіть старші дошкільники не можуть самостійно сприймати особливості колориту, композиції, правильно визначати художню цінність предметів, що розглядаються.
   Крім того, дорослий, ознайомлюючи дітей з творами мистецтв, захоплююче розповість про історію димківської іграшки, зверне увагу на багату уяву опішнянських і петриківських майстрів. Одночасно педагог викличе у дітей бажання самим створити щось красиве для себе та інших.
    У старшому дошкільному віці, коли вже є певний багаж навичок художніх дій, у предметне середовище слід увести матеріали, які діти зможуть використовувати самостійно (мозаїка, музичні інструменти, різні види театру, матеріали для зображувальної діяльності, природний матеріал, маски-наголовники, елементи костюмів та декорації).
   Перераховані матеріали повинні відповідати віку дітей. Дуже важливо розмістити посібники в доступному для дітей місці, оскільки бажання займатись якимось видом художньої діяльності може виникнути в них у будь-який вільний від занять час.
    Специфіка цього виду діяльності полягає в тому, що саме під час вправляння в художніх уміннях діти реалізують індивідуальні творчі задуми. Це необхідно враховувати в організації самостійної художньої діяльності дітей.
    Правильно спланувати види художньої діяльності дітей, підготувати необхідні матеріали вихователю допоможуть індивідуальні бесіди з дітьми. Напередодні її проведення дорослий має поцікавитися, чим би хотіла зайнятися завтра кожна дитина. Доцільно використати методичний прийом нагадування (яке чудове свято нещодавно було! Як красиво співали і танцювали діти! А хто не танцював на святі, а хотів би? Хто хотів би заспівати? Або: згадайте діти, в якому музеї ми були? Що вам запам’яталося? Хто хотів би розмалювати глиняні іграшки?) Такий підхід відновлює в пам’яті дітей художні враження, викликає прагнення творити прекрасне.
    Для того, щоб з’явилося бажання займатися художньою діяльністю, необхідно створити творчий настрій. Це досягається відповідним розташуванням меблів та стимулюючих матеріалів. Створюючи атмосферу для художньої діяльності, слід виходити з основної мети її організації – розвитку індивідуальних нахилів та здібностей дитини.
    Треба мати на увазі, що розвиток художніх, творчих здібностей дітей спирається на позитивне, захоплене ставлення до певного виду діяльності. Воно є показником та одночасно однією з умов виявлення й формування індивідуальних нахилів. Саме тому меблі варто розташувати не традиційно, а відповідно до тих видів діяльності, які були сплановані в результаті попередньої бесіди з дітьми (наприклад, ширма для лялькового театру та розміщені півколом стільчики для глядачів, зсунуті квадратом столи для роботи вчотирьох – матеріал для створення букетів, окремо стіл для двох – матеріал для зображувальної діяльності). Варіанти розміщення меблів можуть бути різними. Основний принцип – атмосфера повинна сприяти художній діяльності та забезпечувати вільний вибір, без цього творчий процес неможливий.
    Не менш важливим є налаштовування дітей на якість кінцевого результату та повідомлення про те, де і як він буде використаний. Після того, як діти вибрали вид художньої діяльності за своїми інтересами, необхідно їх спонукати до творчого підходу її здійснення. Наприклад, вихователь може звернутися до дітей: «Намагайтесь вигадати та зробити з природного матеріалу таку іграшку, яку ми ще не робили. Ми виберемо найцікавіші та подаруємо їх випускникам-першокласникам». Або «Вигадайте візерунок та розфарбуйте серветки так, як ми ще цього не робили. Найоригінальніші серветки одержать у подарунок працівники кухні, які завжди турбуються про нас. Їм буде дуже приємно. Пофантазуйте!» Такий прийом активізує творчу уяву дошкільників, викликає позитивні прагнення принести радість людям.
    Інтерес та схильність дітей до художньої діяльності вихователь підтримує своїм ставленням до неї, вмінням бачити красу, захопленістю й майстерністю.
   Серед принципів індивідуального підходу до дитини важливе місце посідає застосування заохочень. Для формування у дітей самоповаги, впевненості у своїх можливостях необхідно виявляти увагу і доброзичливість.
   Розв’язанню основного завдання – розвитку художньо-творчих здібностей – допомагає правильна оцінка вихователем результатів дитячої діяльності. На відміну від оцінки, що дається на заняттях, основний акцент тут робиться не на охайності, правильності використання технічних прийомів, а на наявності в роботі елементів нового, творчого початку. Наприклад, якість візерунків, що прикрашають іграшки з глини, в одних дітей вирізняється вмінням варіювати знайомі елементи у нових сполученнях, чутливістю до кольорової гами, здатністю знаходити самостійні композиційні рішення. Інші ж діти залишаються копіювальниками знайомих зразків. Тому, під час оцінювання дитячих робіт дуже важливо виділити такі, які вирізняються оригінальністю, нехай навіть незначною. Як уже було зазначено, цим роботам необхідно знайти практичне застосування. Проте не можна забувати про інших дітей – усіх слід похвалити, у кожній роботі знайти позитивне.
    Отже, перед вихователем стоїть завдання виявляти, підтримувати та розвивати нахили та здібності дітей, створювати умови для задоволення індивідуальних інтересів. При цьому він повинен уміло і тактовно керувати вибором та змістом художньої діяльності дошкільників, чуйно ставитись до наростків дитячої творчості.                       

                        Використання природних факторів зміцнення здоров'я.
                              Організація загартування дошкільників влітку.

Літній період - найблагодатніший для фізичного розвитку дітей. Саме влітку такі природні фактори, як сонце, повітря та вода, найефективніше впливають на організм людини, зміцнюють здоров'я та підвищують працездатність. Усі ці фактори використовуються як самостійні засоби загартування організму. Вони підвищують опірність організму до переохолодження та інфекційних захворювань, надають йому здатності пристосовуватися до різких метеорологічних змін.

Під час занять на свіжому повітрі, при сонячній погоді, у воді посилюється ефективність впливу фізичних вправ. Вони викликають у дітей позитивні емоції, підвищують функціональні можливості окремих органів і систем.
Ефективним засобом оздоровлення та фізичного виховання дітей є прогулянки, які організовують на ігрових майданчиках, обладнаних для кожної вікової групи. Активна діяльність на прогулянці (ігри, фізкультурні комплекси, спортивні розваги, спостереження, трудова діяльність тощо) загартовує дітей, розвиває їхні рухи, формує фізичні якості, підвищує життєвий тонус і сприяє всебічному розвитку. Тому в літній період варто забезпечити максимальну тривалість щоденного перебування дітей на свіжому повітрі.

Улітку в спекотні дні ліпше організовувати ігри в затіненій зоні, де сонячні промені розсіяні. Діти обов'язково мають бути в головних уборах. Сонячні ванни проводять строго дозовано під наглядом медичних працівників з урахуванням індивідуальної чутливості дітей до сонця, особливостей стану їхнього здоров'я.

Під час рухової активності в організмі людини підвищується теплоутворення. Якщо ж температура повітря перевищує рекомендовані межі, то процес тепловіддачі організмом утруднюється, що призводить до перегрівання, порушення теплової рівноваги. Усе це може сприяти погіршенню функціонування фізіологічних систем, яке не лише знижує ефективність діяльності, але й негативно впливає на здоров'я дитини, сприяє застудним захворюванням. Тому в умовах спеки при температурі + 30 °С і вище прогулянку в першій половині дня доцільно перенести на більш ранній час, а діяльність, яку передбачали організувати на майданчику, з деякими змінами можна провести й у приміщенні.

На прогулянці потрібно строго дотримуватися питного режиму, особливо в спекотні дні. Адже підвищена рухова активність та висока температура повітря сприяють зневодненню організму.

Природні чинники (сонце, вода, повітря) треба задіювати помірковано, не забуваючи про основні вимоги до загартувальних процедур: системність, послідовність, регулярність, урахування стану здоров'я та емоційного ставлення дитини до оздоровчих процедур.

Загартування повітрям
повітряні ванни в приміщенні (діти мають їсти, гратися і спати в теплу погоду при відчинених вікнах);
повітряно-сонячні ванни (на прогулянках, які організовують кожного дня по двічі. Проводити прогулянки слід за будь - якої погоди. При загартуванні повітрям дуже важливо правильно одягати дітей – відповідно до сезону і погоди, щоб забезпечити їм вільну рухливість і необхідний тепловий комфорт. У теплі дні організовують ігри середньої рухливості, щоб діти не перегрівалися);

Загартування водою
обтирання (починати загартування водою можна з вологого обтирання (1-2 хвилини) спочатку з рук, шиї. Далі обтирати до пояса, потім ноги. Температура води від +32ْ С, +28ْС до +22ْ С, +20ْС.
обливання (загартуванню сприяє обливання стоп – як самостійна процедура і в комплексі з ходінням босоніж по підлозі, холодному та гарячому піску. Після прогулянки також можна обливати ноги дітей нагрітою на сонці водою з поліетиленових пляшок);
купання ( у гумових басейнах, встановлених на майданчиках, у відкритих водоймах разом з батьками);
ходьба по вологому килимку, змоченому в сольовому розчині.

Загартування сонцем
Дітям рекомендується короткотривале перебування на сонячній ділянці. Вкрай обережно сонячні ванни призначаються дітям від 1 до 3 років.
Перші сонячні ванни треба приймати при температурі повітря не нижче +18°С. Тривалість їх не повинна перевищувати 5 хвилин (далі додавати по 3-5 хвилин, поступово доводячи до години).
Загорати часто, але нетривало.
Кращий час для засмаги: у середній смузі – 9-11 і 16-18 годин; на півдні – 8-11 і 17-19 годин.
Приймати сонячні ванни найкраще ранком, коли повітря особливо чисте і ще не занадто пекуче, а також ближче до вечора, коли сонце хилиться до заходу.
Не рекомендується загоряти безпосередньо перед їжею і відразу після неї. Сонячні ванни можна приймати через 30-40 хвилин після сніданку, а закінчувати не менш ніж за годину до чергового прийому їжі. Абсолютним протипоказанням до проведення сонячних ванн є температура повітря +30 ْС.

                                                                                              

                                        НАВЧАЄМО ОЗДОРОВЧИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Формування ціннісного ставлення дітей до власного здоров'я - одне із важливих завдань, поставлених Базовою програмою перед дошкільною освітою. Нині ми маємо дбати не лише про зовнішній оздоровчий вплив, а й навчити дитину розуміти свій організм і свідомо сприяти його функціонуванню. Формування у дітей знань про своє здоров'я, набуття ними оздоровчих умінь та навичок на заняттях з фізкультури - важлива складова роботи педагога. Адже маємо дати дітям знання не лише про свій організм, а й про те, як бути здоровим і бадьорим, міцним та витривалим.

Точковий масаж.   

У навчально- виховному процесі дошкільного закладу мають впроваджуватися різні оздоровчі технології, доступні дітям для самостійного використання. Одна з них - точковий масаж.

      Точковий масаж підвищує захисні властивості слизових оболонок носа, глотки, гортані, трахеї, бронхів та інших органів. Завдяки йому організм починає сам "виробляти ліки", набагато ефективніші та небезпечніші за пігулки. Щоб підвищити опірність організму проти захворювань верхніх дихальних шляхів, доцільно проводити точковий масаж зон грудини та обличчя, які є важливими регуляторами діяльності внутрішніх органів.

Самомасаж біологічно активних точок бадьорості та здоров'я.

Схема біологічно активних точок (далі - БАТ), розроблена лікарем О.Уманської. Систематичне виконання точкового масажу  підвищує стійкість проти холоду, вологості, вірусів та мікробів. Він мобілізує захисні сили організму, тож є загартувальним заходом. Цей масаж особливо корисний дітям дошкільного віку.Системне використання його значно знижує захворюваність на нежить, бронхіт, ангіну, астму, гайморит.

Методичні поради:

• масаж виконувати щодня при застуді, грипі, за умови, що температура тіла не перевищує 37,7 С;
• повторювати процедуру можна через 45 хвилин після пробудження від сну;
• масаж виконувати зранку, ввечері - не пізніше ніж за 1,5 години досну:
• тривалість однієї процедури - 3- 5 хв;
• вплив на одну точку - 10- 15с;
• техніка розтирання: кінчиком вказівного або середнього пальця натиснути на зону й робити колові рухи за годинниковою стрілкою, а потім проти неї:
• якщо в деяких зонах  відчувається біль, це свідчить про порушення в організмі.

Використання етнопедагогіки

Здійснюючи пошук сучасних способів оздоровлення дітей, варто скористатися й багатющим досвідом народної педагогіки. Його використання урізноманітнює навчально- виховний процес загалом та фізичне виховання, зокрема введенню нових форм розвитку рухово- творчої ініціативи дітей.

            З дошкільнятами варто проводити:

• ранкову й оздоровчу гімнастику  в народному стилі;
• рітмічну гімнастику в народному стилі;
• фізкультурні хвилинки з використанням малих фолькльорних форм;
• дитячі народні рухливі ігри, ігри- забави, ігри- атракціони.

Основна форма огранізації навчання фізичних вправ у садку- фізкультурні заняття. Фізичні вправи, поєднувані з малими фольклорними формами, вводять у структуру заняття та виконання складних рухів, за допомогою яких розв'язуються рухові завдання.

Типи фольклорних фізкультурних занять

Рухово- творчі заняття. Вони грунтуються на одному з видів усної народної творчості- забавлянках, загадках,казках.

Сюжетні фізкультурні заняття з уведенням елементів фольклору. Іх проводять у формі "рухливої" розповіді або казки.

Театралізовані фізкультурні заняття з використанням імітаційних, мімічних та пантомімічних вправ- інсценівок, ігор- драматизацій. Різноманітні імітації при цьому мають бути емоційно насиченими

Музично- ритмічні фізкультурні заняття, побудовані на народних танцях, іграх та хороводах з використанням народних пісень та мелодій.

Ігрові фізкультурні заняття  на основі українських народних рухливих ігор. Педагог ознайомлює дошкільнят з будовою їхнього тіла, різних органів, з правилами гігієни, пояснює значення фізичних вправ для здоров'я людини.

                                   Розвиток дрібної моторики рук

Технології, пов'язані з розвитком дрібної моторики руки, мають важливе значення для загального фізичного та психічного розвитку дитини протягом дошкільного віку.

Від сформованості дрібної моторики великою мірою залежить успішність засвоєння дитиною мистецьких, музично- виконавчих, конструктивних і трудових умінь, оволодіння рідною мовою, розвиток початкових навичок письма тощо. Проте цей розвивальний потенціал може бути реалізований лише за умови, що рухи рук дитини будуть усвідомленими, стануть своєрідним знаряддям втілення її уяви.

    Дуже важливо, щоб на заняттях з фізичного виховання й на інших, а також під час ігор дітей за допомогою рухів власних рук не лише створювали й відтворювали ті чи інші образи, а й емоційно вживалися в них, навіть більше того- входили в цілісний психосоматичний стан, який задається образом, прислухалися до своїх тілесних відчуттів.

    Робота над гнучкістю та зміцненням кистей рук рефлекторно впливає на всі внутрішні органи. Так, регулярна гімнастика для великого пальця підвищує функціональну діяльність головного мозку, тонізує весь організм; розминка вказівного пальця- зміцнює шлунок; середнього- кишкових; безіменного- печінку; мізинця- серце.

         Щоб перевірити гнучкість кистей та пальців рук, бажано провести таку пробу: дитина простягає руки вперед, згинає кість нагору, а потім униз. Кут між кистями та передпліччями й  визначає рівень гнучкості та фізичного розвитку. Так, прямий кут вказує на відмінний рівень гнучкості; кут 90^о-120^о -на недостатній рівень гнучкості та розвитку кистей та пальців; кут понад 120^о - на низький рівень показників.

                 " Безпека життєдіяльності дітей - важливий аспект

навчально- виховного процесу в ДНЗ"

   Керуючись документами, що регламентують діяльність ДНЗ (Закони України "Про дошкільну освіту", "Про охорону дитинства", "Про попередження насильства в сім'ї", Конвенція ООН "Про права дитини"), зазначимо: провідним завданням сучасної системи освіти є виховання дитини в дусі відповідного ставленя до власного здоров'я, безпеки життя, здоров'я оточуючих як найвищої індивідуальності та суспільної цінності.

   Охорона життя дитини є пріоритетним завданням системи дошкільної освіти, реалізація якого сприяє збереженню та зміцненню здоров'я малюків, дає повштовх до його формування та відновлення. Саме у цьому віці у дитини формуються основи здорового способу життя, норми безпечної поведінки.

Безпека життєдіяльності дитини- це формування у неї свідомого ставлення до збереження особистого життя здоров'я шляхом надання теоретичних знань, практичних умінь, вправляння у практичних ситуаціях.

   Отже, освітній процес у ДНЗ повинен бути зорієнтований на формування безпечної поведінки дошкільнят у дозвіллі, серед людей, предметів природи, що на сучасному етапі є дуже актуальним.

   Актуальність проблеми полягає у тому, що згідно з дослідженнями психолого- педагогічної науки пізнання дитиною навколишнього світу починається зі сприймання предметного середовища. Малюк тягнеться до предметів, речей, що оточують його, але в цьому може приховуватися небезпека для його здоров'я і навіть життя. Зважаючи на те, що з кожним роком збільшується кількість травмованих дітей унаслідок несформованих навичок користування предметами, речами, поведінки з незнайомими людьми, у природному довкіллі та в різних ситуаціях, постала потреба у системній роботі з дошкільнятами, щоб виробити в їхній свідомості стереотипи щодо безпеки у життєвому середовищі.

   Одним із пріоритетних завдань, що розв'язується нашим дошкільним закладом протягом навчального року, є збереження та зміцнення фізичного і психічного здоров'я вихованців. Шляхи реалізації цього завдання обирались у системі та послідовно, відповідно до отриманих раніше результатів роботи у русі формування у дошкільників основ безпеки життєдіяльності (ОБЖД), шляхом формування свідомого ставлення до збереження власного життя та здоров'я; шляхом вправляння у практичних ситуаціях. Головним документом, яким керувався педагогічний колектив, був Закон України "Про дошкільну освіту", де зазначено:

    "Дошкільний навчальний заклад:

• створює безпечні та нешкідливі умови розвитку, виховання та нешкідливі умови розвитку, виховання та навчання дітей;
• формує у дітей гігієнічні навички та основи здорового способу життя, норми безпечної поведінки".

      Причини травм, що трапляються серед дітей, настільки різноманітні, що протидіяти їх виникненню складніше, ніж інфекційним хворобам. Тому після першого етапу роботи стало зрозуміло, що основна увага у профілактиці безпеки життєдіяльності дитини має спрямовуватися на виховну роботу, під час якої діти здобувають спеціалnbsp;ьні знання, передають життєвий досвід. Ця робота має проводитись спільними зусіллями педагогів, медичного персоналу та батьків. Діти мають опанувати певні знання, уміння, навички, сформовані переконання, що потрібні кожній людині для збереження життя та здоров'я, а також мають бути підготовлені до дій у небезпечних ситуаціях.

  Методичні рекомендації з питань безпеки життєдіяльності дошкільнят (що має враховувати педагог)

Уся робота з навчання дітей безпечної поведінки має проводитися з урахуванням таких головних чинників:

• Вона не має обмежуватися лише навчанням дітей норм і правил поведінки. Іх необхідно також навчати обачності, уміння орієнтуватися та швидко реагувати в екстремальних ситуаціях.
• Максимальний ефект досягається, якщо навчально- виховна робота ведеться одночасно за трьома напрямками: дитячий садок- діти- батьки.
• Слід ураховувати особливості дитячої психіки, ії підвищену вразливість. Тому неприпустимим є застосування так званої шокової терапії з акцентуванням на страшних наслідках пожеж, повеней тощо. Такий підхід може травмувати психіку дитини, призвести до стресів, тривог.
• Важливе значення має і психологічна готовність дітей до сприйняття відповідної інформації про небезпеку та до практичних дій у надзвичайних ситуаціях. Працююючи з дошкільнятами, важливо враховувати властиві їм "вікові" страхи, що спричинені високою емоційністю, малим життєвим досвідом та багатою уявою дітей. Поглиблююючи знання дітей про навколишнє, ми формуємо в них готовність до ситуацій, в яких вони можуть опинитися. Якщо життєва ситуація не містить у собі елементів несподіванки і зрозуміла малюкові, безпідставні страхи не виникатимуть.

Соціально-педагогічна компетентність вихователя: інноваційні підходи в фізкультурно-оздоровчій роботі закладу

Такими традиційними формами фізкультурно-оздоровчої роботи, що є обов’язковими для впровадження в освітній процес, є пізнавально-розвивальна діяльність з фізичної культури, які за змістом та поставленими завданнями є різних видів (навчально-тренувальна, сюжетна, ігрова, тематична, інтегрована або фізкультурно-пізнавальна, похід, діяльність з елементами ритмічної гімнастики, у-шу, хатха &∓‐ йоги, бебі – йоги, контрольна тощо);фізкультурно-оздоровчі заходи (ранкова гімнастика, гімнастика після сну, фізкультхвилинки, фізкультпаузи, загартувальні процедури); різні форми організації рухової активності в повсякденні (фізичні вправи на прогулянках, фізкультурні свята і розваги, дитячий туризм, рухливі ігри, самостійна рухова діяльність, дні здоров’я, індивідуальна робота з фізичного виховання).

Поряд з традиційними формами вагоме місце займають і нетрадиційні форми та технології, що включають в себе різні методи загартування (босоходіння по піску та сольовій доріжці, тривале перебування на свіжому повітрі, умивання і обливання ніг (в літній період), сухі та вологі обтирання різних частин тіла, тощо); спеціальні лікувально-профілактичні процедури (фітотерапія, аромотерапія, спемотерапія, піскотерапія, кольоротерапія, лікувальна фізкультура, різні види масажів, тощо).

Серед інноваційних оздоровчих технологій для дітей дошкільного віку доцільно виокремити: фітболгімнастику, художню гімнастику, пальчикову (вправи, ігри, картинки), дихальну і звукову гімнастику, імунну гімнастику, гідроаеробіку (в літній період), психогімнастику (вправи, ігри, етюди, пантоніми). Для зміцнення фізичного здоров’я дітей і формування в них упевненої красивої постави, створення позитивних емоцій і оптимістичного світовідчуття, як нетрадиційні методи оздоровлення використовуємо також елементи хатха-йоги, релаксації, масажу і самомасажу. Ці методики мають ряд переваг серед інших видів фізичної активності: вони не вимагають великих приміщень і дорогого обладнання для занять і можуть проводитися з дітьми різного віку. Крім цього, східна гімнастика є чудовим засобом етичного і морального виховання: завдяки таким вправам не лише покращується здоров’я, а й формується красива фігура, правильна постава й енергійна хода, поліпшується координація рухів, виробляється сила волі, витримка і впевненість у собі. Ця діяльність вчить дітей долати труднощі, підвищують життєвий тонус і працездатність, створюють гарний настрій.

Вивчаючи досвід педагогів України з фізичного виховання слід  по можливості впроваджувати їх у практику своєї роботи (М.М Єфименка «Казкотерапія», ігрова методика Любомира Бейби, фітбол-аеробіка за методикою Катерини Серебрянської, оздоровча система Миколи Амосова).

Аналіз концептуальних підходів учених до оздоровлення дітей різного віку із застосуванням сучасних технологій у процесі фізичного виховання дає підставу для висновку: руху тіла (м’язів великих і дрібних), які є складовими різних фізичних вправ, сприяють не тільки формуванню рухових умінь і навичок, а й збереженню, зміцненню та відновленню здоров’я дошкільнят. Щоб зацікавити дітей рухами та спонукати до їх виконання, якомога урізноманітнюючи їх – тобто пропонувати не тільки ті рухи, що розвивають опорно-руховий апарат, м’язи тіла активізують кору головного мозку через центральну нервову систему, а й ті, що впливають на функції шкіри, слизову оболонку носа, дихального горла, активізують легені, м’язи серцево-судинної системи, зорові нерви, дрібні м’язи обличчя, пальців рук і ніг. Тобто під час виконання певних рухів збуджуються пропріорецептори всього тіла, всіх його частин. Таким чином ми систематизували різні технології, що в певній послідовності застосовують у ранковій, гігієнічній, лікувальній гімнастиках, та під час фізичної діяльності, проведення різних видів освітньо-виховних заходів.

Виховання у дошкільнят потреб у здоровому способі життя здійснюється під час пізнавально-розвивальної діяльності з фізкультури, в іграх, у повсякденному житті за такими напрямками:прищеплення стійких культурно-гігієнічних навичок; формування у дитини свідомого ставлення до свого здоров’я, вміння визначити свій стан та самопочуття; навчання догляду за своїм тілом, навичкам надання елементарної допомоги;

формування елементарних уявлень про довкілля;

формування звички щоденних фізкультурних вправ;

розвиток уявлень про будову власного тіла, призначення органів.

Оздоровлення дошкільнят під час проведення різних форм під час освітньої діяльності і виховання та фізичного виховання буде ефективним лише за умов коли педагог добре опанує технології, які включають рухові дії, що впливають на різні пропріорецептори та активують у комплексі всі органи та системи організму дітей, їхні аналізатори та сприяють формуванню базових програмових рухових умінь і навичок; коли створене здоров’язбережувальне середовище як на фізкультурних так і на інших видах пізнавально-розвивальної діяльності (йдеться про наявність різноманітного обладнання необхідного для впровадження кожної технології), дотримання диференційованого підходу до використання тієї чи іншої оздоровчої процедури, об’єднання дітей у медичні підгрупи, чітке дозування вправ та фізичного навантаження на організм дитини.

Провідною формою роботи з фізичного виховання дітей є пізнавально-розвивальна діяльність фізичного розвитку, яка проводиться згідно з вимогами Базового компонента і Базової програми розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі».

Практичну роботу з використанням сучасних технологій оздоровлення дітей в процесі різних форм фізичного виховання розпочинаємо з визначення структури пізнавально-розвивальної діяльності фізичного розвитку, її змісту та завдань, що мають реалізовуватися в кожній з них. Проаналізувавши роль кожної оздоровчої технології, її вплив на організм дітей, її доцільність та необхідність. Також звертаю уваги на необхідність використання обраної технології в тій чи іншій частині діяльності, до чи після конкретних рухів, а потім плануємо в комплексі. Наприклад, до вступної частини коли виконується ходьба, біг, доцільно включити коригувальну гімнастику для профілактики плоскостопості та елементи танців у комплексі з ходьбою й бігом.

Після шикування та перешикування проводимо активний відпочинок, під час якого загадуються загадки, розповідаються вірші, потішки про здоров’я, що емоційно налаштовує дітей на виконання складніших рухових завдань. Перед виконанням загально-розвивальних вправ проводимо ігри на дихання для вентиляції легень і дихання крізь праву ніздрю (елементи хатха-йоги) для активізації лівої півкулі та процесу збудження центральної нервової системи. Рухи тіла дітей періодично поєднуємо з рухами пальців рук, ніг наслідуванням елементів дій тварин, птахів, комах тощо. Ці дії супроводжуємо музикою, розповіданням віршів, що сприяє ефективному оздоровленню організму дітей. Також вводимо одну-дві вправи коригувального характеру для профілактики або корекції постави дітей, що запобігає викривленню хребта.

Один-два рази на тиждень загально-розвивальні вправи частково замінюємо асанами йоги або рухами ритмічної гімнастики. Зміна темпу виконання вправ підвищує фізичні навантаження на організм, прискорює обмінні процеси в ньому. Дуже корисним і цікавим дітям є виконання знайомих вправ під музичний супровід. Це сприяє підвищенню емоційного настрою дітей. А після виконання вправ доцільно зробити масаж стопів ніг, рук, грудей маленькими м’ячами, каштанами, жолудями та ін..

Перед виконанням основних рухів пропонуємо дітям вправи для зміцнення зорових м’язів, що готують до зосередження зору на конкретних рухових завданнях. Після рухів доцільне проведення сеансу аромотерапії (пахощі квітів, відвар ромашки, лаванди тощо).

Для рухливих ігор доцільно використовувати яскраві іграшки, атрибути, природній матеріал, а після ігор виконати самомасаж цією атрибутикою. Під кінець фізичної діяльності закінчуємо вправами на розслаблення, з елементами психогімнастики, а дуже корисними в цей час будуть для дітей відвари трав або трав’яний коктейль (враховуючи індивідуальні особливості кожної дитини).

Таким чином, особистісно-орієнтований підхід до процесу оздоровлення сприяє створенню сприятливих соціально-психологічних та педагогічних умов для фізичного й інтелектуального розвитку дітей.

Сучасне соціально-економічне та політичне життя нашої країни породжує проблеми не тільки економічного та політичного характеру, але й соціального. Одне із них - питання виховання та навчання дітей у сучасних умовах, які постійно змінюються. Важко не погодитися з думкою багатьох науковців та практиків: сучасним дітям потрібні сучасні педагоги.

Як показують дослідження, працівники сфери "людина-людина" (а до них належать педагоги, вихователі, психологи, медичні працівники, управлінці, юристи тощо) у другій половині ХХ століття відчувають дефіцит професійних знань, накопичених в області наукової та практичної психології, що призводить до зниження практичної ефективності традиційних способів вирішення суспільно важливих завдань.

Нинішній стан розвитку та реформування системи освіти характеризується зорієнтованістю на кожну особистість, розкриття її задатків і можливостей, спрямованістю на захист інтересів дитини, уникнення усередненості та рецептурності у навчанні. Особливо вагомого значення це набуває на першому етапі соціального становлення особистості, в період здобуття дітьми суспільної дошкільної освіти.Професійна діяльність вихователя дошкільного закладу загалом є менш вивченою, ніж діяльність вчителя. Головне завдання дошкільної освіти на сучасному рівні розвитку цивілізації - не засвоєння дитиною системи галузевих знань, а розкриття перед нею науки життя у доступній формі - формування практичних і життєво необхідних умінь, навичок орієнтуватися у нових умовах життя вихованців. Шляхи реалізації цього завдання обирались у системі та послідовно, відповідно до отриманих раніше результатів роботи у русі формування у дошкільників основ безпеки життєдіяльності (ОБЖД), шляхом формування свідомого ставлення до збереження власного життя та здоровсвоє місце серед інших, відчувати межу припустимої поведінки, ініціювати доброчинність тощо.

Дитина в колективі однолітків

Ми багато знаємо про соціальний розвиток дошкільняти та адаптацію дитини до нового колективу. Але не знаємо, як складається повсякденне життя малюка серед однолітків, як він будує з ними та чужими для нього дорослими свої стосунки. У батьків часто виникаnbsp; в народному стилі;li class=є запитання чому дитина раптом втрачає бажання відвідувати дитячий садок, особливо, коли для цього немає видимих причин. Для того, щоб зрозуміти, чому малюк потребує перепочинку від повсякденного буття, треба дізнатися що його непокоїть чи бентежить. Про те, як складаються взаємини між дітьми в садку та що на них впливає розповідає у своїй статті Людмила ЯКИМЕНКО, старший науковий співробітник лабораторії дошкільного виховання Інституту проблем виховання НАПН України.

У становленні особистості дитини важливу роль відіграють стосунки з соціальним оточенням. Першим таким оточенням є родина, потім — колектив однолітків та дорослих у дитсадку і школі. Вперше з однолітками як доволі стабільною соціальною групою малюк зустрічається в дитячому садку. Міжособистісні взаємини, що виникають між дітьми, їхнє ставлення одне до одного, взаємні оцінки та очікування – вагомі складники гармонійного особистісного розвитку кожної дитини. Від місця і статусу малюка в дитячому колективі залежить формування гуманістично спрямованої особистості, відповідальної, впевненої у собі, психічно здорової, щасливої, з достатньо оптимальною самооцінкою. Уміння дитини керувати своєю поведінкою і способами спілкування, її здатність адекватно реагувати на те, що відбувається, орієнтуватися у нових — усе це є сферою обставинах, відчувати своє місце в товаристві інших соціального розвитку дитини.

НОВИЙ КОЛЕКТИВ — НОВИЙ ЖИТТЄВИЙ ЕТАП

Входження — дошкільника у дитячий колектив завжди для нього новий життєвий етап. Є припущення, що чим молодша дитина, тим легше вона звикає до незнайомого оточення, бо для неї все нове, все хочеться помацати, потримати, бо їй до всього є діло. Малюк залюбки, хоч і тримаючись за мамин чи татів палець, обстежує (“обживає”) нову територію, сміливо підходить до інших, пропонує себе. І тільки згодом, коли усвідомлює, що поруч немає звичного оточення, що його вперше залишили сам на сам, нехай і з мізерними, однак, проблемами — до когось звернутися, з кимось погратися або й щось вирішити, — з’являються страхи, переживання, що може подеколи навіть призвести до нервових розладів, нехай і нетривалих. Чим старша дитина — тим більше таке входження змінює вже звичні ритм та спосіб життя. Адже вона вже вибудувала взаємини із середовищем і перебудуватися відразу їй важко.

ПРИСТОСУВАТИСЯ ДО РИТМУ КОЛЕКТИВНОГО БУТТЯ

Абсолютно виправданим є законодавче закріплення обов’язковості дошкільної освіти для старших дошкільників. Це важливо не для тренування їх у читанні, лічбі, письмі — цього і багато чого іншого навчить школа, — а  потрібно для того, щоб дитина пристосувалася до ритму колективного буття, до вимог, цінностей колективу однолітків. Адже непідготовленій до цього дитині досить важко знайти свою нішу в новому для неї шкільному життєвому просторі.

З моменту, коли малюк стає членом групи однолітків, його індивідуальний розвиток неможливо розглядати й вивчати у відриві від взаємин з іншими дітьми цієї групи. Саме на основі досвіду спілкування з іншими дітьми формуються моральні якості юної особистості, насамперед ті, що визначають її ставлення до людей. Хоч групу дошкільного закладу лише умовно можна вважати колективом, проте навіть і тут є великі потенційні можливості для розвитку дитини на засадах доступних їй моральних норм і правил. Цьому сприяють сталий склад групи протягом кількох років, усталеність педагогічних вимог, які спрямовують і координують взаємини, щоденне спілкування та спільна діяльність згуртованому колективі, який живе змістовним та дошкільнят. У повноцінним життям, діти набувають позитивного соціального досвіду взаємодії, проймаються спільними почуттями і переживаннями ще задовго до того, як починають усвідомлювати високі моральні принципи.

Становище особистості в групі однолітків визначається поняттям соціально-психологічний статус, яке включає характеристики об’єктивного місця дитини у системі міжособистісних взаємин (ставлення ровесників до неї, зумовлене насамперед відповідністю рис її характеру та рольової поведінки груповим нормам і вимогам) та його суб’єктивного відображення особистістю (суб’єктивна оцінка, переживання, очікування певного ставлення від тих, хто оточує, та інтелектуально-емоційний відгук на нього).

А якщо такої групи в дитини немає? Якщо відносини з дівчатками й хлопчиками не складаються, а його контакти з ними суперечливі й нестійкі, як у 3-річних малюків? Чи справді оцінка, ставлення однолітків такі важливі для дошкільника? І чи можуть батьки або інші близькі дорослі компенсувати дитині брак спілкування span class=з інnbsp;emшиnbsp;ми дітьми? Щодо цього думки вчених розійшлися. Одні вважають, що значущий дорослий здатен дати дитині все, якщо стане повноправним партнером в її життєдіяльності. Інші ж обстоюють думку, що дорослі не можуть повністю замінити дитині однолітків у грі, предметно-перетворювальній та інших видах діяльності, оскільки у кожного в цій діаді своя важлива роль. Усвідомлення малюком своєї індивідуальності, неповторності відбувається в процесі його спілкування з найближчим оточенням, в якому батькам відведено особливе місце. Їхня оцінка вчинків дитини, їхнє ставлення до неї є, по суті, “віддзеркаленням” малюка, що закладає основу самоусвідомлення як істотної складової становлення юної особистості.

На початку життєвого шляху дитини таких “дзеркал” зовсім мало. Спочатку вона дізнається про себе від матері, найпершого, найдобрішого, найспівчутливішого “дзеркала”, в якому малюк бачить своє відображення лише в найкращому вигляді. Ще нічого не досягнув, нічого не зробив, а вже ти найкращий, найрідніший, оточений турботою, що забезпечує комфорт та безпеку.

Однак набутий досвід спілкування з близькими людьми зазнає неабияких випробувань у дитячому садку. Ті увагу, турботу і любов, що малюк отримував удома просто так, тепер серед нових дорослих та однолітків треба заслужити, та й своє відображення у нових “дзеркалах” дитині не завжди до вподоби. Більшість дітей досить успішно справляється з цією ситуацією та стосунки з новими людьми — дорослими та однолітками — поступово налагоджуються. Відмінність відображень у домашніх та нових “дзеркалах” або ж згладжується, або ж лишається істотною, але швидше збагачує дитину, аніж травмує її. Іноді нові “дзеркала” стають важливішими за попередні, оскільки у них дітлахи бачать себе дорослішими та самостійнішими.

Спільна діяльність породжує різні типи взаємин між учасниками залежно від того, наскільки правильно її організовує педагог. Це передусім дружня взаємодопомога, що характеризується реальним співробітництвом, готовністю допомогти товаришеві, який цього потребує. Взаємини партнерства, для яких характерне формальне співробітництво, що ґрунтується на розподілі праці та дотриманні принципу рівності для досягнення спільної мети. А також ¬взаємини ¬співіснування, сусідства, які проявляються у вболіванні кожного учасника за успіх власної частини роботи за відсутності будь-якого вболівання про спільний успіх.

Під час виконання колективних або групових завдань у дитини часто виникає потреба поділитися з товаришем власним задумом, досвідом, умінням. Спільні переживання радості успіху або смутку з приводу тимчасових невдач зближують дітей, згуртовують їх навколо єдиної мети. Емоційне піднесення сприяє розвиткові дружніх взаємин не лише в колективній діяльності, а й у повсякденному спілкуванні. Проте було б неправильно вважати, що просто залучення дітей до спільної діяльності саме собою забезпечує формування колективістських почуттів.

Взаємини, що складаються між дітьми стихійно, не завжди бувають позитивними, залишаючи відмітини в душі не лише того, кого образили, а й того, хто образив. Але це не означає, що дитину треба оберігати від товариства, щоб її, бува, не образили, не знехтували нею.

У сучасному світі комп’ютер є своєрідним «інтелектуальним знаряддям», що дає людині змогу вийти на новий інформаційний рівень. Його можна розглядати і як сучасний засіб діяльності старшого дошкільника. П’ятирічна дитина проявляє інтерес до комп’ютера – його будови, функцій, можливостей, різноманітних комп’ютерних ігор. У цьому віці малюк здатний свідомо обирати спосіб дії, приймати особливі умови, які пропонує комп’ютерна технологія. Це стає можливим завдяки розвитку в дошкільника символічної функції наочно-образного мислення. Працюючи на комп’ютері, дитина шостого року життя діє з наочними екранними образами, якими надає ігрового значення, переходить від звичних практичних дій із предметами до дії з ними в образному плані (уявному, модельному, символічному). Освоєння комп’ютерних засобів формує в дітей передумови теоретичного мислення, здатність свідомо обирати спосіб дії, спрямованій на розв’язання завдання, а також особистісні якості, здатність працювати в індивідуальному темпі. Дитина, яка оволоділа елементарною комп’ютерною технологією краще за інших здатна розміщувати, розв’язувати задачі у внутрішньому плані, почуватися компетентною.

Основна форма організації навчання – заняття. Воно проводиться у вигляді бесіди педагога (який має відповідну підготовку) та практичної діяльності на комп’ютері. Для практичних занять слід використовувати навчально-розвивальні та ігрові комп’ютерні програми, спеціально розроблені для дошкільнят, зміст та оформлення яких відповідає віковим психофізіологічним особливостям дітей. Інше програмне забезпечення не використовується.

Навчання дошкільнят комп’ютерної грамотності передбачає такі форми роботи: бесіди про комп’ютер та його значення в житті сучасної людини, про сучасні інформаційні технології, про будову та основні складники комп’ютера; практичні завдання, спрямованні на засвоєння дошкільником елементарних прийомів «спілкування» з комп’ютером розвиток його здібностей, розширення та поглиблення уявлень про навколишній світ за допомогою спеціальних комп’ютерних програм.

Не слід боятися вживати в спілкуванні з дошкільниками такі терміни як миша, клавіатура, екран (дисплей), програма, дискета, компакт-диск, вказівник, курсор, клавіша тощо. Зазвичай, діти шостого-сьомого років життя швидко засвоюють ці слова і самі вживають їх у відповідній ситуації. Педагог пояснює, як користуватися клавіатурою для керування положення курсору, навчає робити це; ознайомлює з правилами роботи з «мишею», навчає користуватися її лівою кнопкою.

Організовуючи роботу старшого дошкільника на комп’ютері, педагог має дотримуватися санітарно-гігієнічних вимог, визначених нормативними документами: добре провітрювати приміщення (не менш, ніж двічі), стежити за відповідністю меблів вимогам: для першої зростової групи (1000-1150мм) висота стільниці має дорівнювати 460мм; стіл, розрахований на одну дитину, має бути завширшки не менш як 700мм, завглибшки – 600-800мм; стілець обов’язково має бути з вертикальною спинкою. Ноги користувача комп’ютера не повинні згинатися більш як на 90, під столом має вистачати місця для вільного їх розміщення. Висоту стола зі стільцем слід добирати таким чином, щоб напівзігнуті руки (наприклад, коли вони лежать на клавіатурі) спиралися або на стіл, або на підлікотник крісла. Хребет при цьому має бути прямим (неприродно нахилений стан хребта порушує легеневе дихання та кровообіг черевної порожнини). Варто спочатку в ігровій формі навчити дітей правильно сидіти за комп’ютером, утримуючи найбільш природну позу, а вже потім дозволяти їм працювати на ньому.

При організації робочого місця дитини особливу увагу слід звернути на розмір та якість роботи «миші» як основного знаряддя, яким користується дитина. Неточна робота цього пристрою призводить до невідповідності переміщення вказівника на екрані рухами руки дитини, що дратує і викликає швидку втому. Не рекомендується використовувати «миші» старих моделей. Розмір «миші» має відповідати розміру руки дитини.Проведення ігор і занять з використання комп’ютерної технології в умовах дошкільного навчального закладу передбачає організацію комп’ютерно-ігрового комплексу, до складу якого входить комп’ютерна зала (кімната), ігрова зала та зала релаксації.

Робоче місце педагога оснащується комп’ютером такого самого тупу, що й на дитячих робочих місцях, принтером для чорно-білого та кольорового роздруковування методичних матеріалів та дитячих робіт.

Основна увага приділяється дотриманню старшими дошкільниками правил техніки безпеки. З цією метою складається простий перелік правил користування комп’ютером, обов’язковий для всіх, і з використанням казкових персонажів обігрується кожне з них та всі разом.

Вразливе місце при роботі дошкільника на комп’ютері – порушення постави, це теж постійно має бути в полі зору педагога. Доцільно проводити профілактику порушень постави: розпочинати й закінчувати роботу з комп’ютером невеличким комплексом фізичних вправ, які запобігають розвиткові сколіозу та інших захворювань опорно-рухової системи. Для цього варто ознайомитися з існуючими комплексами вправ для заняття статичної втоми та профілактики порушень постави й скласти власний комплекс вправ, в якому враховуватимуться індивідуальні особливості вихованців.

Плануючи ігри та заняття з комп’ютером, слід ураховувати багатофункціональність комп’ютерних програм. Вони допомагають дошкільникові здійснювати режисерську гру, стимулюють креативні здібності, гнучкість мислення, навчають грамоти, конструювання, математики, іноземної мови тощо. За допомогою навчально-розвивальних програм старший дошкільник зможе збагатити свої уявлення і про навколишній світ, і про власне «Я».

Ігри та завдання з використанням комп’ютерних технологій проводяться відповідно до загального плану освітньої роботи з дітьми у дошкільному закладі. Плануючи цю роботу, важливо враховувати, що навчальні комп’ютерні програми є своєрідними дидактичними іграми з математики, мовлення, природничим, людинознавчим змістом, які допомагають ознайомлюватися з довкіллям, конструювати, експериментувати, зображувати тощо. Тому в повсякденній практиці варто поєднувати звичайні та комп’ютерні ігри, які взаємозбагачують одна одну. Підкреслимо: фронтальні та змагальні методи роботи тут неприпустимі.

У цьому контексті особливе місце посідає екологія дитинства. Цей розділ екології набуває державної ваги, адже відомо, що зовнішній вплив на організм, який активно формується, набагато інтенсивніший порівняно з впливом, якого зазнає організм дорослої людини. Тому саме здоров'я дітей є природним біологічним індикатором здоров'я народу.

Два останні десятиріччя – це період становлення екологічного освітянського простору. Це період виникнення нових понять: "екологічна свідомість", "екологічне мислення", "екологічна культура", "неперервна екологічна освіта", "екологічна освіта учнів, студентів", "екологічне виховання дошкільнят" тощо.

 На сутність багатогранної цінності природи звертає увагу Лисенко Н.В. у посібнику "Екологічне виховання дошкільників". Вищеназвані монографія та посібники допоможуть науковцям і практикам визначити напрями, форми і методи проведення експерименту з формування основ екологічної культури дітей дошкільного віку. Ознайомлення з основами екологічної культури особистості в умовах навчально-виховного закладу неможливе без пошуку та впровадження нових педагогічних технологій виховання, що передбачають вдосконалення виховного процесу засобами дитячої евристики, введення нових пізнавальних та творчо-взірцевих форм активної діяльності дітей, поєднання дошкільного та родинного виховання світоглядних ціннісних орієнтацій стосовно ставлення. Вирішенню цих питань у діяльності педагога можуть допомогти статті, публікації та дослідження науковців з даної проблеми. У 2001 році видано посібник з екологічного виховання кандидата педагогічних наук З.П. Плохій "Виховання ціннісного ставлення до природи у дітей дошкільного віку".

Для розв'язання освітніх завдань, виховання морально-вольових якостей у дітей використовують дидактичні ігри. Важливим моментом у їх організації є збереження структурних елементів гри: зосередження уваги на суто ігрових завданнях, дотримання ігрових правил, відсутність суворого контролю ігрових дій тощо. Порушення зазначених структурних елементів перетворює гру на систему вправ.

Для створення ігрової мотивації та опосередкованого навчання дошкільнят використовуються й інші види ігор, зокрема, ігри з правилами – сюжетно-рухливі, рухливі, настільно-друковані, словесні, де носієм ігрових умінь є дорослий. Багаторазове повторення таких ігор розвиває самостійність дітей. ГраФОРМУВАТИ КОЛЕКТИВІСТСЬКІ ПОЧУТТЯ/spanspan class=/spanючи, вони прагнуть отримати втіху, а тому орієнтуюspan class=ться загалом на правила та ігрові дії, тоді як для дорослого основним є дидактичне завдання.

Проблема оздоровлення довкілля сьогодні одна з найважливіших,  краса природи не залишає малюка байдужим. Пріоритетним є виховання у дітей любові до природи. Дітей вчать любити, доглядати за рослинам й розуміти, що значить – оберігати. У дошкільному закладі слід  практикувати різноманітні форми спілкування малят із тим, що їх оточує.

 Під час ознайомлення дітей з природою використовують ідеї С. Русової. Прилучають дітей до природи за допомогою різних методів: спостереження, нескладні досліди, гра), праця, розглядання картин, розповіді та бесіди, читання художніх творів. Щоб дошкільнята любили і розуміли природу, вихователі дотримуються таких рекомендацій видатного педагога В. Сухомлинського :

"Діти повинні стояти близько до природи і цінувати її", "Хай дитина сама п'є з природи". У дошкільному закладі у кожній віковій групі обладнано куточок живої природи, де діти спостерігають зміни в розвитку й поведінці його мешканців, навчаються їх доглядати, дізнаються про те, як впливає на тваринний і рослинний світ людська праця. З дошкільнятами проводяться короткочасні та тривалі спостереження, прогулянки, організовується праця на городі та в квітнику). Проводячи ігри, прогулянки в дитячому садку ознайомлюють дошкільнят з особливостями охорони довколишнього середовища. Щоб зацікавити малят, вихователям слід  підбирати тематичні добірки віршів, загадок, прислів'їв про тваринний та рослинний світ, пори року; ілюстровані оповідання, шаради, кросворди тощо. З дітьми старшого дошкільного віку  приділяється увага дослідницькій діяльності, використанню проблемних завдань-ситуацій, екологічне виховання дослідників тісно пов'язується з краєзнавством і народознавством. Вихователі збирають легенди, оповідки, народні ігри і, адаптуючи їх до дитячого сприймання, широко використовують у своїй роботі. Дітей молодшого дошкільного віку     доцільніше прилучити до природи засобами  народної мудрості. Зразки народної мудрості допомагають дітям глибше зрозуміти те чи інше явище, розвивають спостережливість, пам'ять. Під час тривалих спостережень вихователям слід вчити дітей робити самостійні висновки, прості узагальнення. Всі спостереження дітей фіксуються в календарях погоди, які оформляються на кожний місяць. Такі спостереження та бесіди зі старшими дошкільнятами дозволяють дітям замислитися над станом природи, спонукають турбуватися про неї. Доречно планувати роботу з батьками щодо організації цікавих прогулянок до парку, лісу, екологічно чистого харчування дітей, збору та заготівлі лікарських рослин. Результатом екологічного виховання в дошкільному закладі стане розвинене емоційне сприйняття дітей,бажання активно включатись у роботу з охорони й захисту природи.